Абсолютно специфічних для ВІЛ-інфекції клінічних показників не існує. Тому виявити хворобу можливо лише за допомогою лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика ВІЛ — це методи, які допомагають дізнатися про наявність чи відсутність інфекції в організмі. Різні види тестування спрямовані на визначення різних молекул, пов’язаних з ВІЛ: антитіл до ВІЛ, вірусної РНК або вірусного антигену. Для обстеження найчастіше здійснюється забір крові або ротової рідини.
Точність тестів на ВІЛ
Точність тестів на ВІЛ визначається за їхнім рівнем чутливості та специфічності. Чутливість — це відсоток позитивних результатів серед 100% інфікованих пацієнтів. Що вищий цей показник, то вища чутливість методу. Специфічність — це відсоток негативних результатів серед 100% здорових людей. Що вищий показник, то вища специфічність дослідження.
Чинник, який ускладнює отримання точного результату, — так званий «період вікна». Це час між зараженням і здатністю тестів визначити інфекцію.
Ще один чинник — перехресна реакція з іншими молекулами, які з певної причини перебувають в організмі людини. Вагітність, гіпергамаглобулінемія, наявність антитіл, подібних до антитіл до ВІЛ, а також нещодавно зроблене щеплення проти грипу чи гепатиту B — усе це здатне дати хибнопозитивний результат.
Лабораторні методи діагностики ВІЛ
Тести на ВІЛ можна умовно розділити залежно від того, які молекули вони виявляють: антитіла, нуклеїнові кислоти чи антигени.
Аналіз крові на антитіла
Наразі цей метод діагностики ВІЛ використовується найчастіше. Антитіла — це білки, що виробляються імунітетом як відповідна реакція. Знайдені антитіла можуть свідчити про наявність ВІЛ-інфекції. Для діагностики використовують імуноферментний аналіз (ІФА). Його точність становить приблизно 90%. Завдяки високій чутливості такого аналізу зазвичай досить, щоб виключити наявність хвороби при отриманні негативного результату.
Проте при здійсненні ІФА-тесту на ВІЛ важливо враховувати «період вікна». За одними даними, у 99% пацієнтів антитіла виробляються через 6-12 тижнів після зараження. За іншими даними, вони з’являються через три місяці після первинного контакту — у 97% пацієнтів (за іншою інформацією — у 90-95% інфікованих) і через 6 місяців — у 5-9% інфікованих. Отже, результат імуноферментного аналізу може бути негативним навіть за наявності хвороби.
Якщо дослідження дало позитивний результат, для підтвердження діагнозу проводять вестерн-блот (імуноблот). Такий тест вирізняється високою специфічністю, а його правдивість оцінюють у 99,9%. Коли обидва методи (ІФА та вестерн-блот) показують позитивний результат, ставиться діагноз «ВІЛ».
Аналіз на нуклеїнові кислоти
Тестування цього типу ґрунтується на ампліфікації нуклеїнових кислот і застосовується для ампліфікації РНК (рибонуклеїнової кислоти) ВІЛ. Перевага РНК-аналізу на ВІЛ — короткий «період вікна» (може становити 10-14 днів).
Найпоширеніший аналіз з цієї групи — ПЛР-тест (полімеразної ланцюгової реакції). Його чутливість значно вища, ніж чутливість ІФА-тесту, проте хибнопозитивні результати можливі. Але завдяки короткому «періоду вікна» він може бути успішно використаний у випадках, коли трьох місяців на очікування немає або коли імунна відповідь не придатна для постановки діагнозу. Наприклад, якщо діагностика здійснюється в банках крові, новонародженим або пацієнтам, які проходили імуносупресивну терапію.
ПЛР-тести на ВІЛ від Біокор Текнолоджі
Аналіз на наявність антигену
Дає можливість виявити білок p24, який утворює оболонку вірусу. Перевага методу — 100% специфічність, тобто хибнопозитивний результат виключений. Водночас чутливість становить 89%, тобто ймовірність хибнонегативного результату присутня.
Найвищу точність аналіз демонструє через 14 днів після зараження і до моменту вироблення антитіл. Тільки в цей проміжок часу білок p24 піддається виявленню. Тому отримання негативного результату не означає, що інфекції немає. А при позитивному результаті потрібне підтвердження імуноблоту. З огляду на всі перераховані вище особливості лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції за допомогою визначення антигену поступово стає менш популярною.
Тести четвертого покоління
Визначають одночасно і антитіла, і антигени p24, тому їх ще називають комбінованими. Вони високоспецифічні — 99,8%, однак чутливість становить усього 73,7%.
Головна перевага комбінованих тестів четвертого покоління — здатність виявити захворювання при первинній інфекції. Але вони демонструють низьку економічну ефективність у суспільстві з низьким рівнем захворюваності. А в місцях з високим рівнем інфікування розмір інвестицій настільки великий, що використання таких видів тестів на ВІЛ є фінансово невигідним.
Експрес-тестування
Його ще називають «тестуванням на місці», оскільки діагностика здійснюється за межами лабораторії: вдома, у лікарні або під час відвідування сімейного лікаря. Експрес-тест на ВІЛ часто використовується в пологових будинках для необстежених жінок і в надзвичайних ситуаціях, коли медпрацівник надає допомогу пацієнтові з невизначеним ВІЛ-статусом.
Перевага експрес-тесту — низька ймовірність отримання хибнопозитивного результату. Також тестування на місці значно скорочує час діагностики та є доступнішим для населення в умовах обмежених ресурсів (наприклад, у сільській місцевості). Однак чутливість швидких тестів досить низька, тому негативний результат експрес-діагностики ВІЛ не може свідчити про відсутність інфекції.
Висновок
Поява нових методів діагностики позитивно вплинула на збільшення кількості виявлених випадків ВІЛ-інфікування. Проте жодний відомий на сьогодні тест не показує одночасно 100% чутливість і специфічність. Тому всі результати лабораторної діагностики (особливо хибнопозитивні) потребують контрольного тестування та правильного трактування залежно від клінічних ознак.