Цитомегаловірусна інфекція є типом інфекції, спричиненої герпесвірусом, яка трапляється досить часто та виявляється до 40 років приблизно у половини дорослого населення. За даними аналізів крові, більшість дорослих (60-90%) коли-небудь стикалися з ЦМВ.

Вірус може викликати інфекції різного ступеня тяжкості й особливо небезпечний для людей з ослабленою імунною системою або ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Способи передачі ЦМВ

Передача цього вірусу здійснюється повітряно-крапельним шляхом, через сексуальні контакти, а також через кров і сечу. Може передаватися під час годування грудним молоком, через кров під час вагітності та пологів.

Також є ризик зараження ЦМВ через переливання інфікованої крові або трансплантацію органів. Люди, які пройшли процедуру трансплантації, особливо схильні до ризику інфекції, оскільки для запобігання відторгнення трансплантата їм призначають імунодепресанти, що пригнічують імунну систему.

Цитомегаловірусна інфекція може бути:

Вроджена: передається від матері до дитини під час вагітності.
Первинна: зараження відбувається вперше та часто протікає без явних симптомів.
Реактивація: раніше неактивна інфекція активується знову внаслідок ослаблення імунної системи.

Цитомегаловірус: симптоми та клінічні прояви

Більшість інфікованих цитомегаловірусом осіб не відчуває жодних симптомів, однак у людей зі слабкою імунною системою прояви можуть бути серйозними і навіть призвести до сліпоти.

Активна цитомегаловірусна інфекція може швидко проявити симптоми після зараження, але також вірус здатний залишатися в неактивному стані в тканинах упродовж усього життя, інколи реактивуючись та провокуючи повторні інфекції.

Вірус може вразити багато органів, включно з легенями, шлунково-кишковим трактом і очима. У більшості випадків ЦМВ не спричиняє помітних симптомів, проте іноді він може призвести до лихоманки та втоми, аналогічних симптомів інфекційного мононуклеозу, спричиненого вірусом Епштейна-Барра (EBV). На відміну від EBV, ЦМВ зазвичай не викликає сильного болю в горлі. Трансфузія крові з ЦМВ може спричинити тимчасове підвищення температури і, в рідкісних випадках, запалення печінки. В осіб з ослабленою імунною системою, таких як пацієнти зі СНІДом, ЦМВ може призвести до серйозних ускладнень, включно з ретинітом, що може спричинити сліпоту, а також енцефалітом, пневмонією, та виразками в шлунково-кишковому тракті.

Якщо ЦМВ передається від вагітної жінки до плоду, це може призвести до викидня, мертвонародження або смерті новонародженого. У дітей, які вижили, інфекція може спричинити серйозні наслідки, як-от ушкодження печінки та мозку, втрата слуху та розумове відставання.

Інкубаційний період цитомегаловірусної інфекції: від 15 днів до трьох місяців. Найчастіше захворювання протікає безсимптомно. Але можливі такі прояви:

У ВІЛ-інфікованих цитомегаловірус протікає важко: швидко поширюється і призводить до ускладнень. Можливі такі прояви:

Діагностика та тести на цитомегаловірус

Цитомегаловірус (ЦМВ) часто залишається непоміченим відразу після зараження. Для більшості здорових дорослих і дітей діагностика цієї інфекції не є критичною, оскільки лікування зазвичай не потрібне. Проте, у випадках, коли у людини ослаблена імунна система або є ознаки ураження очей, мозку, або шлунково-кишкового тракту, а також у разі захворювань новонароджених, лікарі можуть підозрювати ЦМВ.

Для підтвердження інфекції проводяться лабораторні тести, що включають аналізи рідин і тканин тіла. Кров’яні тести можуть виявити антитіла до ЦМВ, що вказує на недавнє зараження. Ці антитіла – білки, вироблені імунною системою для боротьби з вірусом, проте їхня присутність сама по собі не підтверджує активне захворювання. Іноді для точного діагнозу необхідна біопсія, особливо якщо підозрюється реактивація вірусу в людей з ослабленим імунітетом.

Діагностика цитомегаловірусу включає:

збір скарг;
дослідження крові та сечі: загальні аналізи або біохімічні, що виявляють антитіла IgM та IgG до цитомегаловірусу;
ПЛР-тест на кількісне виявлення цитомегаловірусу для підтвердження інфікованості;
біопсія: взяття та аналіз зразка тканини;
комп’ютерна томографія, МРТ та інші візуалізаційні обстеження є додатковими і призначаються залежно від зони ураження та симптомів.

Наявність IgM або IgG антитіл допомагає визначити присутність збудника і тривалість захворювання.

У разі, якщо аналіз крові показав наявність Ig M (+), потрібно зробити ПЛР-тест на виявлення ДНК вірусу і його титру в організмі, а також здати загальний аналіз крові, визначити авідність IgG до цитомегаловірусу і звернутися до лікаря.

Набір діагностичний “Biocore® CMV” для визначення ДНК цитомегаловірусу

Компанія “Біокор Текнолоджі” розробила набір діагностичний “Biocore® CMV” для визначення ДНК цитомегаловірусу, робота якого ґрунтується на TaqMan-технології методу ПЛР-РВ.
Ознайомитися з набором і замовити можна за посиланням.

Цитомегаловірус у вагітних

Вплив цитомегаловірусу на вагітних залежить від того, коли відбулося зараження. Якщо інфекція виникла за місяць до зачаття, ризик знижується завдяки антитілам (імуноглобулінам Ig), які утворюються у відповідь на вірус і пригнічують його активність. Спочатку з’являються IgM, а потім, через місяць, їх змінюють IgG, залишаючись у крові на все життя. Вони не знищують вірус, але допомагають запобігти його активації та захищають плід, роблячи наявність IgG під час вагітності радше позитивним фактором.

Однак, якщо зараження відбулося безпосередньо перед вагітністю або на її ранніх термінах, коли повноцінна імунна відповідь ще не сформована, цитомегаловірус становить серйозну загрозу. Він належить до TORCH-групи інфекцій, небезпечних для розвитку плода, особливо в першому триместрі. Це може призвести до передчасного переривання вагітності або вроджених аномалій. Надалі можливі серйозні наслідки, такі як мікроцефалія, порушення розвитку, проблеми із зором і слухом, м’язова слабкість та інші неврологічні проблеми. Виявлення IgM вказує на недавнє зараження і потенційну небезпеку.

Зараження на пізніх термінах, коли формування плода вже завершено, зазвичай не призводить до розвитку аномалій. Однак наслідки все ж можливі, хоча вони й трапляються рідше і можуть бути менш серйозними.

Необхідно пам’ятати, що загрозу становить не тільки первинне зараження, а й реактивація вірусу за ослабленої імунної системи, що особливо актуально в період вагітності. Тому важливо ретельно дбати про своє здоров’я і отримувати підтримку від оточуючих у цей період.

Цитомегаловірус у дітей

Цитомегаловірус у дітей має ті самі симптоми, що й цитомегаловірус у жінок і чоловіків.

Терапія цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ) у новонароджених і маленьких дітей здійснюється згідно з клінічними рекомендаціями, а саме лікування проводиться за певною схемою. Важливо, щоб весь процес проходив під наглядом медичних фахівців.

Для дітей старшого віку, які страждають на ЦМВ, лікування включає противірусні та імуномодулювальні препарати, а також може включати інтерферони.

Підтримка гідратації організму критична для дітей із ЦМВ. Рекомендується рясне пиття, в ідеалі з використанням спеціальних розчинів для оральної регідратації. У серйозних випадках, коли дитина не може пити самостійно, може знадобитися інфузійна терапія.

Лікування ЦМВ

Цитомегаловірус, що протікає в легкій формі, зазвичай минає сам собою, оскільки імунітет справляється зі збудником. Якщо ЦМВ загрожує життю або зору, лікар може призначити противірусний препарат, який вводитися внутрішньовенно або перорально. Якщо ЦМВ-інфекція виникає у людей з ВІЛ або з тимчасово ослабленою імунною системою, то вона зазвичай минає після відновлення імунітету. Антиретровірусні препарати, які приймають ВІЛ-інфіковані, допомагають захиститися від цитомегаловірусної інфекції.

Терапія активної форми цитомегаловірусу може включати:

комплекс противірусних препаратів для мінімізації ризику ускладнень, профілактики рецидивів і скорочення часу перебігу захворювання;
імунотерапія може застосовуватися під час лікування цитомегаловірусу в дітей або у вагітних;
дезінтоксикаційна терапія для купірування синдрому інтоксикації;
метаболічна терапія для поліпшення обміну речовин;
симптоматична терапію – для купірування токсичних і запальних проявів цитомегаловірусної інфекції.

Специфічного лікування ЦМВ не існує, так само як не існує і вакцин від цього захворювання. Пацієнтам із групи ризику приписують противірусні препарати, які слід приймати тільки за призначенням лікаря, без самолікування. Для решти важливо зміцнювати свій імунітет і ендокринну систему, щоб уникнути захворювання та мінімізувати тривалість хвороби й посилення симптомів, якщо зараження все ж сталося.

Читайте також: Вірус папіломи людини: особливості ВПЛ діагностики, тести на папіломавірус